Історія камуфляжу
У порівняно нетряному минулому, трохи більш ніж 100 років тому, військовий одяг усе ще був яскравим і багатобарвним. Мундири всіх кольорів веселки, блискучі ґудзики, пишні аксельбанти, кольорові перев'язки, блискучі еполети, алікі та білі штани, високі кивери з довгими різнобарвними султанами, що горять на сонці мідні тирси та шоломи, прикрашені орманами. Солдати було видно здалеку, і сплутати його з громадянською людиною, а вже поготів із неодушеним предметом було неможливо. Цим дотримувалися дві цілі: з одного боку, піддається супротивнику своїм грізним виглядом, і з іншого — дати можливість полководцю здалеку бачити свої війська та розрізняти полиці між собою. Найпохмуріші сили до того ж виділялися будь-якими добре помітними деталями одягу. Наприклад, у російській армії XVIII століття артилерісти носили алії мундири, а гренадери — високі шапки з блискучими мідними налобниками. Ні про яке маскування на кшталт тут не могло йти й мови.
Історія розвитку камуфляжу, як воєнної форми, починається з початку 20 століття.
До минулого століття камуфляж як спосіб візуального маскування військової форми в армії не застосовувався, крім випадків прихованих дій із засідки окремими загонами. Так, наприклад, 19 квітня 1775 року в бою під час Лексінгтона двотисячний англійський загін був розгромлений підрозділом, що складається з кількох сотень колоністів. Зелені мисливські куртки та єнотові шапки вестманів добре їх маскували серед лісової хащі. Це бій наочно показало переваги тактики камуфляжу перед лінійними прусськими побудовими та згубністю яскравого, помітного обмундирування.
Зовсім необов'язково намагатися стати абсолютно невидимим для супротивника. Це зробити вкрай важко, а нерідко й зовсім неможливо. Але ось стати перед супротивником зовсім не тим, хто ти є насправді, і в такий спосіб заплутати його — набагато простіше.
Блискучий приклад такого камуфляжу був продемонстрований під час знаменитої Полтавської битви 27 червня 1709 року. У ніч перед битвою Петро I видав Новогородську полицю помінятися мундирами з нещодавно сформованим Ладозьким. Перший мав сині мундири, а другий — сірі. Як і чекав Петро, шведи вдарили по полицю, одягненому в сірі мундири, боячись легко змити російських новобранців. Але на їхньому шляху опинилися новамські ветерани, які мали великий бойовий досвід (приблизно 8 років). Шведи виявилися обманеними кольором мундирів. Атака була відбита.
Але це був не перший досвід Петра з камуфляжу. Ще під час другої базилі Нарви влітку 1704 року він переодягнув у шведські мундири два драгунських і два пехотних полиці та з їх допомогою імітував атаку з тилу на російські війська, що осаджують міцність. Комендант міцності потрапив на цей улов і зробив вилазку, ледь не завершилася падінням Нарви.
Знявши, що цей колір рятує життя, англійські стали перефарбовувати в нього все, що піддавалося фарбуванню. Мундири та штани, головні убори та черевики, ковдри та носові хустки, штабні меблі та намети, ремені та білизна — все придбало колір тютюнового листя. Найбільш ретивні намагалися перефарбовувати в драб навіть... кавалерійських коней, зазначених мулів і службових собак.
З 1880 року уніформа такого кольору стала з'являтися й у британських підрозділах в Індії. У традиційній тропічній формі британської армії переважав білий колір, і нова форма дістала назву «хакі», що в язику хіндіхарактерно «пилястий, брудний» (у хінді це слово потрапило з іншої мови — фарсі — де вононарство «бруд», у сенсі земля или почва). Тепер це слово є практично у всіх мовах світу.
Низки, ці старіючі духомарні духоми, які завжди швидко перевершують своїх вчителів, миттєво зробили правильні висновки. Слідом за англійцями вони переодягли свою армію у форму, яка збігалася за кольором із тоном місцевості. Ландшафт Південно-Східної Азії має іншу колірну гаму, ніж африканський. Японські підібрали найвідповідніший тон, щось середнє між оливковим і жовтим. Через два роки в уніформі кольору хакі японські солдати зустрілися на полях Маньчжурії з російськими полицями. Російське військове відділення не зробило рівним рахунок жодних виведень з Англо-бурської війни. Втім, й інші країни теж. Навіть у самій Великобританії після довгих і запеклих дебатів знайшли компромісне рішення — уніформа англійської армії залишається незмінною, але для боїв на особливих театрах воєнних дій дозволено носити форму кольору драб.
Загалом, у Російсько-японську війну російська армія ввела в солдатиських білих гімнастирах і майже чорних шароварах. Парфуми ялиці в сліпучо білих кетелях із блискучими золотими та срібними погонами, офіцерськими поясами та портупеями, обшитими золотим і срібним галуном, кольорових кашкетами з білими чохлами. М'який вогонь японської піхоти, до якого додавався вогонь, поки ще нечислених кулеметів, швидко відбілив у нашої піхоти бажання ходити в атаку так, як це робилося в XIX столітті. Японські стріляли, самі залишаючись невидимими. Настав російським солдатам і офіцерам перефарбовуватися в захисний колір уже під час боїв.
Між 1905 і 1914 роками військові різних країн досліджують залежність помітності солдата на полі бою від кольору його мундиру. З'ясовувалося, що помітні кольори — білий, яскраво-жовтий, чорний, синій, червоний, темно-зелений, яскраво-зелений, коричневий і блакитний, а найкращіше помітні — жовто-коричневий, сірий, синьо-сірий, оливковий, жовто-зелено-сірий і сіро-блакитний.
Багато країн зробили з Російсько-японської війни правильний висновок. Але впровадження захисного кольору давалося військовим, які звикли до яскравих кольорових мундирів, нелегко. У Росії уніформа захисного кольору була введена повсюдно лише 1907 року, у Швеції — 1906-го, в Австро-Венгрії — 1909-м, у Німеччині та Італії — у 1910-му. Най консервативнішими виявилися французи. Перші експерименти із захисною уніформою вони почали лише 1912 року, так що до початку Першої світової війни нова похідна формадній лише на складах. У свої перші атаки французькі піхотинці пішли в яскраво-синіх штанах із величезними червоними еполетами та в різнобарвних кепі. Важко повірити, але факт залишається фактом — французька армія одягла захисне умундирування лише до літа 1915 року.
До кінця Першої світової російської армії ногала тьмяний сіро-жовто-зелений цвіт, англійські — драб, німецькі фельдграу (зеленувато-сірий), французи — сіро-блакитний. Але коли почалося осмислення досвіду війни, фахівці прийшли до однозначного виведення — захисного кольору для надійного маскування недостатньо. Колір одягу, що найбільше підходить на одній місцевості, демаскував солдата на іншій, та й досить велика однотонна пляма (фігура солдата в захисному обмундируванні) все ж виділявся на тлі місцевості, яка вкрай рідко має монотонний колір. Скажімо, хакі, що чудово маскує колір влітку на тлі вигорілої трави, перепаханої снарядами землі, мав тьмяний колір на тлі соковитої яскравої зелені весняних полів або поготів — на тлі снігу взимку.
Прагнення створити відповідне для всіх видів місцевості обмундирування призвело до розуміння того, що воно не має мати рівномірне забарвлення. Перша ідея плямистого камуфляжу полягала в тому, що на одязі мають одночасно бути кілька кольорів. Так народилася добре всім відоме камуфляжне забарвлення.
У 20х роках у радянській Росії командування Червоної армії швидко зробило правильні висновки — була сформована школа військового маскування. Уже в 1927 році з'явилися три різновиди маскувального одягу. У Національному інституті АН СРСР були початі фундаментальні наукові дослідження основ маскування війська та техніки із залученням видатних вчених С. М. Вавілова, В. В. Кулоніва та ін. Для порівняння рівняведення приклад — перший камуфляжний малюнок, що використовувався американською армією, був розроблений садівником Н.Гіллеспі.
на початку 30-х років в СРСР були розроблені костюми з уніфікованим деформувальним малюнком великих амекоподібних плям, які в поєднанні з мішкуватим костюмом добре «розбивали» силует людини. У таких «маскарських халатах» Червона Армія й вставка у Велику Вітчизняну війну.
Забарвлення та форма маскувального костюма «розбивала» силует людини, а не намагалися злити його з довколишньою місцевістю. Кольори малюнка камуфляжу були підібрані з урахуванням різної місцевості та пори року, наприклад, чорні плями, що деформують трав'янисто-зеленого фону для літа, або брудно-коричнево-жовтий фон із темно-коричневими «амбунами» для осені.
Маскувальні халати та костюми надягалися поверх обмундирування і спорядження, доступ до якого здійснюються через спеціальні прорізи. Величезний капюшон натягувався безпосередньо на сталевий шолом або кашкети та скраднував контури плечей і голови.
Крім костюмів, були розроблені килими, що імітують траву, маски для верстатових кулеметів, оригінальна маскувальна бахрома-стрічка з вплетеним у неї мочалом — їй обмотувалися по голові та плечах.
Потенціальні противники теж не сиділи сложа руки — у Німеччині 1931 року був розроблений малюнок камуфляжу Spliter («ковдра» — нім.) з тканини з цим малюнком під час війни вироблялися плащ-палатки, блузи, чохли для сталевих шоломів.
Свої дослідження в цій галузі проходило та відряджалося Гімлера — у роки війни війська СС використовували до семи різновидів малюнків у різних варіантах забарвлення. У сучасному бундесверівському «флектарні» явно проглядається вплив малюнка зразка 1944 року «горошина».
Звісно, наша армія поступалася німецькій за масовістю застосування камуфльованих предметів умундирування — у нас вони стояло на забезпеченні в розвідувальних, інженерно-штурмових та снайперських підрозділах, але доопрацювання й вдосконалення засобів маскування, з урахуванням фронтового досвіду, віялися постійно.
У 1944 році були проведені дослідження трофейних засобів маскування. На основі узагального досвіду наприкінці війни з'явився новий триколірний малюнок, який пам'ятав вишивку хрестом (американці додумалися до цього тільки через п'ятдесят років). Такий малюнок створює оптичну ілюзію змащеності й зовсім не привертає уваги.
Додатково тканину прокатували «амбунами» світлого відтінку. Пов'язано це з тим, що дрібноп'ятистий малюнок, який добре маскує на близькій відстані, на великих дистанціях зливається в суцільну пляму. Тут і починають «робити» великі плями — практично ідеальне маскування.
Після війни в інституті проводилося узагальнення та дослідження досвіду бойових дій. Замість маскувального костюма 1950 року на постачання був прийнятий маскувальний комбінезон. 1957 року він був модернізований. У конструкції комбінезона були введені шльовки для кріплення рослинності — зовсім не зайвий елемент.
Комбінезон досі слугує в багатьох розіслах — зі старих запасів. Для мотострілкових підрозділів деформувальний малюнок нанісся на спеціальну тканину великого полотняного плетіння. Костюм КЗС із цієї тканини, передбачалося носити поверх звичайного обмундирування або ОЗП (дуже розумний крок, з огляду на те, що деформувальний, контрастний малюнок, який добре працює в підлісці, абсолютно не підходить для відкритого простору, де навпаки необхідно щось брудно-жовте або сіро-зелене).
Костюм широко застосовувався в Афганістані та досях пір має популярність на Північному Ккавказі — у тридцятьградусну спеку можна існувати тільки в х/б сітці. Правда вже в 70-х роках стало зрозуміло, що всі ці зразки застаріли. До речі, цікаво, що вітчизняний двоколірний камуфляж на заході називають «комп'ютерним» (computer madding).
Малюнок схоже на листя дуба та виготовлений у кількох колірних варіантах. Світло-сірі за темно-зеленим фоном (комбінезон також вигортається на нічну, менш контрастну сторону), і жовті плями на трав'янисто-зеленого фону. Малюнок добре працює в підліску в поєднанні з тінями від рослинності, але деформувальний малюнок занадто повторюється, а контрастні світло-сірі плями на близькій відстані привертають увагу.
На початку 80-х років, у інституті, у межах тем «Озим» і «Левзея» почалися дослідження за новими зразками деформувального забарвлення й підбору відповідних тканин. 1984 року було прийняте рішення про прийняття на постачання нової польової форми одягу.
Камуфльована тканина для нового обмундирування вироблялася за зразками, розробленими інститутом у процесі ОКР (досвідчено-конструкторської розробки) «Бутан». Необхідно зауважити, що вітчизняні малюнки камуфляжу, на відміну від західних, не мають назв і розрізняються артикулам.
Наявні й побуті та літератури назви є сленговими, через що «дубками», «листопадами», «березками», «амбунами» часто називають абсолютно різні малюнки. Камуфляж, розроблений у процесі ОКР «Бутан», практично ідеально розбиває силует людини на тлі рослинності — однаково добре і з п'яти кроків, і зі ста метрів; і влітку, і взимку за умови дотримання початкової колористки (ось це є проблемой).
Наприкінці 80-х ВДВ і морську піхоту переодягли в нове камуфльоване польове обмундирування. На жаль, зараз тканина з таким малюнком використовується тільки під час виробництва костюмів для льотного складу ВВС.
У 1994 голу малюнок був замінений іншим, більш універсальним, також розробленим у інституті. Малюнок здалеку схожий на листя молодих березок і непогано маскує на лугових і степових фонах, але має несучасний дизайн і непривабливий зовнішній вигляд.
Наприкінці 90-х років ІВУ МО на його основі запустило у виробництво новий малюнок «Флора». У ньому явно простежується вплив «тигрового» малюнка часів в'єтнамської війни — єдиного по-справжньому вдалого, і продуманого камуфляжу в американській армії. Попри свій досить «страшненький» зовнішній вигляд, «флора» дуже навіть добре маскує в середній смузі Росії, найкраще різних «вудландів», «диджиталів», «флектарнів» тощо.
Пов'язано це з проведеним у інституті гарним підбором відтінків зеленого та коричневого кольорів, а також горизонтальним розподілом тіней у підлісці. Через характерний смуг, у військах камуфляж швидко прозвали «арбузним».
Фахівці ЦВУ МО просто «поклали» укручений і округлений попередній малюнок набік, зі збереженням колишніх кольорів. Камуфляж добре працює до п'ятдесяти метрів, а після застигання до ста.
2008 року був розроблений новий тип камуфляжу — цифровий. Про нього відомо небагато, практичного застосування в військах немає, а єдину реальну участь цього камуфляжу в будь-яких заходах ВС РФ — парад на Красній площі 9 травня 2008 року.
Добитися потрібного набору кольорів, щоб хоча б одна з них збігалася із фоновою місцевістю, практично неможливо. Припаде задовольнятися тільки загальним збігом: на місцевості з переважанням зеленого кольору — різними відтінками зеленого, на піщано-порожній — сіро-жовтими та сіро-коричневими тонами.
Виникає ще одне питання — якою насиченістю мають бути кольори маскувального одягу? І скільки кольорів має мати камуфляж? Багато — виявиться, що одного кольору, що збігаються, явно бракує для маскування. Мало — важко розраховувати, що на місцевості будуть саме ці тони.
Методом проб і помилок фахівці врешті-решт зрозуміли — людина добре розпізнає й виділяє на загальному тлі предмети, зовнішні та внутрішні контури яких їй знайомі. Часто оку досить хоча б частково розпізнати предмет, і мозок домальовує в свідомості все інше. І навпаки — нерідко досить показати предмет під кутом зору, під яким людина ніколи його не бачив, і добре знайомий предмет не будепізнаний.
Загалом, непросте це завдання — зробити так, щоб противник побачив, але не розпізнав те, що має бути від нього приховано. А не розпізнавши предмет, неможливо зрозуміти — чи є він небезпечним. У цьому й полягає основний принцип камуфляжу — бути невидимим, бувши видимим.
